Україна потребує господаря.

10.05.2014 12:26

Україна потребує господаря.

 

Шановні мої читачі. По чисто технічним причинам ми останнім часом не так часто зустрічаємося. Але потреба в цьому є.  В наш надзвичайно тривожний час газета повинна працювати. Я розумію, що інформаціїї, при бажанні, можна знайти чимало. Та не завжди вона є чесною та добросовісною.

Колись і я задумувався та належним чином оцінював той факт коли моє покоління прожило свої кращі роки без війни. Ми часто говорили про те, що на вулиці уже 21-е сторіччя, що суспільство вже визріло того стану коли всі проблеми ми здатні вирішити за столом переговорів. Та, як виявилося , все це було лише доброю надією. Життя вносить свої корективи і в результаті людство бореться з проблемами, які нібито і не є головними для здорової голови.

Хочу декілька слів сказати про людські сльози, хоч і дуже важко говорити на цю тему. Звичайно, що не всім цікаво знати про сльози в моїй сімї. Та завжди слід пам'ятати про те, що людське горе по людях і ходить. І ніхто в цьому житті ні від чого не застрахований. І ось на пам'яті з'являються ті надзвичайно тривожні дні, коли ми з дружиною лише здогадувалися що наш син став учасником справжньої війни в Чечні. Сьогодні я можу лише сказати що він чисто випадково залишився живим. А скільки сліз залишилося на подушках батьків... Я мушу говорити про цю проблему тільки тому, що ці сльози пролиті не тільки моєю родиною. В усіх куточках нашої країни були підстави оплакувати трагічні смерті зовсім молодих людей у яких були батьки, рідні, діти, дружини. Та ніякі сльози і живі квіти не здатні нам повернути людські втрати. Коли помирають люди старшого віку і то нам їх  шкода. А коли помирає молода надія батьків, то цю трагедію родини я описати не берусь. Задам лише єдине питання для нас усіх - заради чого такі жертви? Думаю і сподіваюся, що Президент Росії не поспішає з відповіддю на дане питання.

Та проходить не так уже й багато часу як на очах знову сльози. Помирає дружина, мама двох синів, бабушка своїх любимих внуків. Описати це горе також неможливо. Та воно є практично майже в кожній родині. Так світ устрояний. Добрі люди можуть тобі поспівчувати і це вже добре. А на практиці, тобто в реальному житті, я вже ніколи не почую голос любимої дружини із словами запрошення прийти на кухню щоб разом повечеряти. Все це настільки не просто усвідомити, що часом людина до цього розуміння може іти роками чи десятиліттями. Хто пережив подібну трагедію, той мене зрозуміє. Така вже є людська природа. Та своїм ворогам не слід бажати переносити такі випробовування.

Пройшло вже зовсім мало часу і моя країна знаходиться в стані війни. Навіть в самому кошмарному сні не могло мені приснитися щоб я і мій син знаходилися, по суті, по різні боки "барикади". Я про це пишу, а сльози знову наступають і я роблю помилки...

Ми з вами знову маємо справу з керівництвом ядерної держави - Росією. Путін, під приводом захисту російсько мовних громадян, забрав в України силою Крим. Та цього йому мало, бо в Росії не прийнято щоб діти Путіна , Зюганова, чи Жириновського лежали в окопах. І знову війна, знову сльози. Останні події в Криму, Донецьку, Луганську, Славянську, Одесі та інших містах нікому і ніякого добра не несуть. Руки, які по локті в крові, ніколи не здатні принести любов, мир і злагоду. Ми вже маємо стільки жертв, що пора поставити питання - а за які гріхи нам такі випробовування? Одна жіночка по телевізору якось говорила про те, що і в страшному сні не могло приснитися щоб Україна просила в Німеччини щоб ті нас захистили від Росії. Та і ми з вами про це не думали, а до такого дожилися. Не слід забувати про те, що мова іде про братні слов'янські народи яких правителі товкають один на іншого. Я не знаю в світі два народи які були б рідніші за наших.

Ми стоїмо на порозі нових Президентських виборів. Передвиборча хвиля виносить на екрани телевізора деякі персони, які,  очевидно, ще не вдосталь напилися людської крові. Їм мало влади. Вони стали  уже навіть  за єдину Україну.  Це перш за все такі як Добкін, Царьов, Кернес. Не далеко від них відкотилася і пані Кобильська. Кортить бабі шкуринки. Навіть професор-ректор - український підрахуй пан Ківалов - регіональський депутат вийшов із партії. Намагається очиститися від минулого партійного  пилу. Він не втік з України і ще буде наших онуків розуму навчати. Ці люди ніби позичили у сірка очей. Та "розумна" собака, коли хазяїн на неї накричить, робить вигляд що визнає свою провину. А ці пройдисвіти, в т. ч. і Зачепилівські ждуть реваншу, хуже собак. Ще й прапор свій партійний вішають, людей ним дратують. Невже вони не розуміють що їхньої партії вже практично не існує. Люди наїлися їхнього хліба. Вони залишили пустою державну казну. І у вас хватає совісті -  цицьки вперед і знову до влади! Кончені. Як вам не стидно на вулиці людям у вічі дивитися? І це ж не Харків, вас тут майже всі знають в пику. Чи я не прав, Леоніде Даниловичу і Олена Вікторівна? Ви, слуги Януковича і Добкіна, сподіваєтесь свій політичний кашкет і далі крутити наугад? Та огляніться ж ви навкруги та оцініть свій вклад в справі розкрадання нашої неньки України. Леоніде Даниловичу. Що торкається мене особисто, то коли ви надумаєте забрати пам'ятник Леніну до себе на подвір'я то я навіть прийшов би вам допомогти його погрузити. А що ще ви можете зробити для цього району. Ви вже до таких вершин підняли  цей район, що я би з задоволенням вам "подякував". Поряд з цим я не можу не відмітити той цинізм з яким Путін і Янукович просто опустили ціну людського життя не маючи на це жодного права. І заради чого?

 Я про ці речі пишу не для регіоналів, а для тих хто своїм нерозумним голосуванням веде всю Україну до прірви. Чи не пора задуматися. Що ми робимо? Кому державні справи довіряємо? Яку країну ми залишимо своїм нащадкам?

Та життя, як кажуть, не зупинити. Приближається час нових Президентських виборів. На цю тему і буде наша наступна  розмова.

Редактор - Віктор Марголін, 04.05.2014 р.

Тема: Україна потребує господаря.

статтей не знайдено

додати новий внесок